Пожежа у храмі 1658 року в Івашковиці на Закарпатті — це не лише втрата пам’ятки архітектури національного значення, це повідомлення — від мережі УПЦ мп про відмінно виконану роботу зі знищення ще одного маркеру української культури на території Карпат.
У ніч із 6 на 7 січня 2026 року в селі Івашковиця на Хустщині сталася пожежа, яка перетворила на попіл дерев’яну церкву Святого Архангела Михаїла — рідкісний зразок, що належав до групи готичних церков. Ця форма церкви не типова для Іршавщини, де переважали барокові та лемківські типи храмів. Появу дерев’яної готики пов’язують з впливами готичної саксонсько-трансільванської школи.
Церква разом із дзвіницею входила до 54 об’єктів, які мають статус пам’ятки національного значення та охороняються відповідно до закону 1805-III.
За інформацією ГУ ДСНС України у Закарпатській області, займання виникло під час підготовки до вечірнього богослужіння. Священник помітив задимлення під куполом, викликав рятувальників і разом із місцевими мешканцями намагався врятувати церковне майно.
Вогонь знищив значну частину покрівлі та стін храму, іконостас і меблі. Водночас рятувальникам вдалося запобігти поширенню пожежі на розташовану поруч дерев’яну дзвіницю.
На перший погляд подія виглядає локальною і навіть має не зовсім трагічний фінал: пожежу швидко загасили й, попри втрату церкви, врятували дерев’яну дзвіницю, розташовану поряд.
Проте залишається невисвітленим ширший контекст, що вказує на системні проблеми збереження дерев’яної сакральної архітектури Закарпаття: недостатнє фінансування реставраційних робіт, історичні втручання Московського патріархату, а також правова й організаційна незахищеність пам’яток. Пожежа в Івашковиці — лише один із прикладів того, наскільки некомпетентно діють відповідальні державні органи. Відповідно до Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» № 3894-IX від 20.08.2024 року об’єкти національної культурної спадщини включені до контуру національної безпеки.
Пам’ятка відноситься до групи готичних храмів, які переважали на території колишніх жуп Мараморош і Угоча. У часи Австро-Угорської імперії Мараморош — на сході, з центром у Сігеті (сучасна Румунія та Україна), а Угоча — найменша жупа на півночі, зі столицею в Севлюші (Виноградів). Наявність цього типу споруди в Березькій жупі, де домінували лемківські та барокові типи храмів, може бути зумовлена значно ширшим поширенням готичних церков у південній частині Закарпаття. Появу дерев’яної готики в регіоні пов’язують із впливами готичної саксонсько-трансільванської школи.
Для процесу документування головних аспектів події, які заплановано передати до профільних служб, були залучені провідні фахівці у сфері сакральної архітектури та храмового інтер’єру Українських Карпат: Михайло Сирохман — мистецтвознавець, художник, викладач, дослідник дерев’яної храмової архітектури, та Михайло Приймич — доктор мистецтвознавства, ректор Закарпатської академії мистецтв.
«Церква Святого Архангела Михаїла в Івашковиці належить до надзвичайно вузької групи сакральних споруд, які без перебільшення можна назвати унікальними. Це, ймовірно, найменша з відомих дерев’яних церков готичного або готизуючого типу, умовно окресленого як закарпатська провінційна готика.
Храми такого типу зводили у віддалених, малих селах, і свого часу їх було досить багато. Проте до нашого часу дійшли одиниці. У випадку церкви в Івашковиці, за наявною інформацією, безповоротно втрачено було лише дах, тобто споруду ще можна було відновити, на основі збереженої конструкції.
Однак перед остаточним руйнуванням церкву було спотворено: у період підпорядкування Московському патріархату пам’ятку фактично знецінювали через невдалі й агресивні “оновлення”. Дах перекрили бляхою, зруби оббили штахетником, стилізованим під так званий “паркет”. Були обрізані виступаючі дерев’яні елементи — саме ті деталі, які свідчили про перенесення церкви або про етапи її перебудови. Було знищено важливі маркери історії споруди.
Це відкривало перспективу для ґрунтовного наукового дослідження, однак після втручань місцевої громади таке дослідження стало практично неможливим.
Водночас церква залишалася потужною ландшафтною домінантою: коли ви в’їжджали в Івашковицю, самого села ще не було видно, а церква з дзвіницею вже поставала в полі зору. Це була неймовірна ландшафтна принада, справжня візуальна й символічна домінанта простору.
Особливої уваги заслуговує унікальність цієї церкви як архітектурної пам’ятки XVII століття. Вона датується 1658 роком, і такі пам’ятки на Закарпатті — справжні одиниці. До них можна віднести хіба що окремі храми в Новоселиці Виноградівського району чи в Нижній Апші. Але церква в Івашковиці мала чітко зафіксовану дату побудови — вона була виписана на дерев’яній грані споруди. Під час пізніших “ремонтів” цю дату просто зашили.
Я особисто зафіксував церкву на фотографії вже після перекриття бляхою, після чого більше туди не повертався. Фактично село зникло з архітектурної мапи регіону, а нині — майже повністю зникло і в реальності. В ідеалі цю пам’ятку слід було б відновити, але постає й питання відповідальності — чи громади, чи відповідної ОТГ, які не змогли зберегти те, що було їм довірене».
Церква Святого Архангела Михаїла була тризрубним дерев’яним храмом, типовим для традиційної сакральної архітектури Закарпаття. Рівноширокі нава та бабинець збудовані з модрини, вужчий п’ятигранний вівтар — із дуба. Зруби були з’єднані «простим замком».
Над бабинцем височіла квадратна башта з підсябиттям, увінчана високим восьмигранним шпилем. Нава та вівтар були перекриті коробовим склепінням, бабинець — пласкою стелею. Усі зруби накривав двосхилий дах, при бабинці містився засклений ґанок.
Поблизу церкви стояла двоярусна дерев’яна дзвіниця з відкритою галереєю та шатровим дахом.
Перебудови та втрати автентичності
У середині 1990-х років церква зазнала суттєвих змін. У 1996 році дахи перекрили бляхою, зруби оббили дошками, інтер’єр закрили фанерою, було зрізано частину брусів, які свідчили про перенесення та етапи реконструкції храму. Ці втручання значно спотворили автентичний вигляд пам’ятки та ускладнили її подальше наукове дослідження й збереження.
Михайло Приймич, доктор мистецтвознавства, ректор Закарпатської академії мистецтв, зазначає: «Станом на сьогодні ситуація з охороною пам’яток дерев’яної архітектури є вкрай тривожною. Брак фінансування традиційно пояснюють на рівні обласної влади, однак у процесі пошуку грантових ресурсів з’ясовується глибша системна проблема: значна частина цих пам’яток фактично не має власника. Органи місцевого самоврядування уникають взяття їх на баланс, оскільки це означає юридичну відповідальність і додаткове навантаження на місцеві бюджети.
У результаті пам’ятки дерев’яної сакральної архітектури опиняються в ролі заручників — як відсутності послідовної державної та регіональної культурної політики, так і низького рівня фахової обізнаності, байдужості, а подекуди й утилітарної жадібності на місцях. Випадок Івашковиці є лише окремим, але показовим епізодом безкарності за варварське використання та нищення об’єктів культурної спадщини.
Під реальною загрозою руйнації нині перебуває й церква святої Параскеви в Олександрівці. Упродовж трьох років Хустська міська рада не спромоглася — або не виявила політичної волі — взяти цю пам’ятку на баланс, що фактично консервує її статус як “нічиєї” та прискорює процес фізичного занепаду».
Фото: особистий архів Михайла Приймича
Закарпатська академія мистецтв в Ужгороді відіграє значну роль у порятунку пам’яток церковного мистецтва. Сьогодні школу реставрації дерева, металу й інших матеріалів, які використовуються в декоративному мистецтві, має тільки Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури — Закарпатська академія мистецтв започаткувала її нещодавно. Цей крок є невипадковим, адже у Закарпатті налічується 53 об’єкти національної культурної спадщини сакральної архітектури. Отже, потреба в майстрах цього фаху є величезною.
Глобальний контекст
Протягом XX століття Закарпаття втратило 156 об’єктів сакральної архітектури.
Головним чинником цих втрат була і є сьогодні діяльність мережі УПЦ МП. У часи окупації краю агенти НКВС здійснювали цілеспрямовані та сплановані акти репресій, серед яких — вбивства єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі та президента Карпатської України Августина Волошина. Понад 120 священиків були заарештовані й відправлені до таборів через відмову перейти до православ’я.
У березні 1945 року Йосип Сталін особисто затвердив інструкцію №58 щодо заходів приєднання греко-католицьких парафій СРСР до Російської православної церкви. Метою було використання католицької церкви для створення опозиції Ватикану у західних республіках СРСР та зміцнення впливу РПЦ за кордоном.
В часі приходу Червоної армії на Закарпаття там діяли 463 греко-католицькі парафії і 88 православних. Переведення всіх цих парафій ГКЦ до РПЦ цілковито завершили до 1 липня 1949 року.
28 серпня 1949 року — офіційна дата ліквідації Мукачівської греко-католицької єпархії. У Мукачівському монастирі на Чернечій горі було проголошено скасування Ужгородської унії 1646 року та «возз’єднання» з Російською православною церквою під час свята Успіння Пресвятої Богородиці. До цього, у 1946 році, у соборі Святого Юра відбувся Львівський псевдособор, на якому проголошено ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви.
Відбулося примусове «возз’єднання» греко-католиків з РПЦ та анулювання Берестейської унії. Собор був неканонічним, оскільки проводився без участі жодного греко-католицького єпископа — усі вони були заздалегідь заарештовані НКВС.
Станом на жовтень 1943 року на території України діяло 6500 християнських храмів Української католицької та Української автокефальної церков.
Вся релігійна інфраструктура передавалася до мережі РПЦ (російської православної церкви), яка була створена за розпорядженням Сталіна у 1947 році в Москві протягом трьох днів з метою поглинання вірян.
«Час переходу давно минув. Михайлівська церква та дзвіниця у селі Івашковиця були однією з 54 об’єктів, які мають статус архітектурної пам’ятки національного значення і підпадають під охоронний статус та дію закону № 3894. Невиконання закону виявляється у тому, що в храмі досі перебувають представники УПЦ МП. Фахівці не мали доступу до храму для проведення оцінки будівлі та майна.
Це яскравий приклад ситуації у Закарпатті, де представники російської православної церкви утримують головні архітектурні пам’ятки.
Нещодавній досвід під час проведення науково-практичної конференції у межах реалізації проєкту “ТРОП” продемонстрував неможливість потрапити всередину церкви Святого Михайла в селі Ужок, яка внесена до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Фахівці з профільних вищих навчальних закладів країни, які мали провести оцінку інтер’єру (культового майна), під час якої відбувалося документування процесу, були змушені обмежитися оглядом церкви лише зовні», — зазначає голова правління ГО «Культурна платформа Закарпаття» Євген Забарило.
Детальніше про експедицію та храм — у документальному відео громадської організації.
Законодавство України чітко регламентує порядок збереження, реставрації та використання дерев’яних церков як об’єктів культурної спадщини.
Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ від 08.06.2000 р., реставрація та будь-які втручання в дерев’яні храми допускаються виключно за дозволом державних органів охорони культурної спадщини, за наявності погодженої науково-проєктної документації, з використанням автентичних матеріалів і традиційних технологій та без зміни історичного вигляду і конструкції пам’ятки. Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» № 3894-IX від 20.08.2024 року, закріплює використання таких обʼєктів виключно у законних цілях, без ризику завдання шкоди державній безпеці та конституційному ладу України.
Для дерев’яних церков Карпатського регіону, внесених до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Україна також зобов’язана дотримуватися міжнародних конвенцій, зокрема Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р., ратифікована Україною у 1988 році).
Водночас церква Святого Архангела Михаїла в селі Івашковиця, попри значну історико-культурну цінність, перебувала лише на обліку і довгий час не була внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток, що істотно обмежувало можливості її правового захисту. Охоронний номер 070078 вона отримала лише у 2024 році: Постанова КМУ 26.03.2024 №340.
Проте, ще з 1991 року знаходилась у користуванні релігійної громади Української православної церкви Свято-Михайлівської церкви села Івашковиця (рішення ОВК від 19.09.1991 № 161). Знищення, пошкодження дерев’яної церкви — пам’ятки національного значення — тягне за собою адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Користувач пам’ятки зобов’язаний забезпечити її збереження та несе відповідальність за будь-які дії або бездіяльність, що призвели до пошкодження об’єкта культурної спадщини.
ГО «Культурна платформа Закарпаття» ініціює звернення до уповноважених органів у сфері охорони культурної спадщини — Міністерства культури та стратегічних комунікацій України та Закарпатської обласної адміністрації, щодо заходів, ужитих для фіксації та збереження церкви, знищеної внаслідок пожежі. У межах визначених чинним законодавством, Організація також здійснюватиме громадський контроль за перебігом офіційного розслідування причин виникнення загоряння.
Церква в Івашковиці була складовою дослідження сакральної архітектури Закарпаття, здійсненого ГО «Культурна платформа Закарпаття».
У межах проєкту на інтерактивній мапі зафіксовано вцілілі дерев’яні храми, які досі залишаються без належного охоронного статусу та системних механізмів збереження. Втрата церкви є черговим свідченням вразливості дерев’яної сакральної архітектури та підкреслює нагальну потребу в комплексній державній політиці її збереження та захисту.