Інтервʼю з менторами Культурної платформи: Ілля Дуцик

Нинішнє майбутнє здається не відкритістю до змін, а передусім долею.

Наш цикл розмов про позитивні молодіжні трансформації у громадах продовжуємо з відеорежисером/митцем — свідомим громадянином Іллєю Дуциком. Розмова про громадську позицію, свободу рефлексії та творчість, що виростає з любові та нелюбові у часи невизначеності.

Ілля приєднався до ГО «Культурна платформа Закарпаття» в якості ментора в червні 2023 року в місті Чернігів у часи терористичних обстрілів цивільної інфраструктури міста.

View this post on Instagram

A post shared by Культурна платформа 🇺🇦 (@culturna.platforma)

Мотивація громадської діяльності — усвідомлення необхідності вкладати свій час і вміння у пришвидшення трансформацій суспільства. У випадку Іллі цьому сприяло розуміння контексту взаємодії з молоддю в маленькому місті, де існує вакуум вибору сучасних знань про компетенції, які мають вплив на формування субʼєктності українського громадянина нового покоління. За цих обставин майбутнє постає у цілком іншому світлі. Йдеться про нову структуру зʼєднання майбутнього, теперішнього і минулого, яка розпочалася з процесом децентралізації. Ключовим елементом цього процесу після збільшення повноважень центральних органів влади на місцях мало відбутися і залучення у громади молодих фахівців, що здатні поширювати знання про нові компетенції і професії.

«Я це добре знаю, тому що я сам там був і розумію, що це таке, коли весь світ обмежений твоєю громадою, де мрії ще не сформовані й боязкі. Мені було цікаво привезти свої майстеркласи до громад як портал у світ, де рефлексія, сучасність і творчий прояв себе — це нормальність. Для мене дуже важливо, що це обмін, я надаю одну реальність, молодь — іншу, і у взаємодії ми приходимо до змістовного».

Взаємодія Іллі з молоддю щодо пошуку змістів вже відбулася в Чернігові, Полтаві, Кременчуці, Кривому Розі, громадах Миколаївщини, Полтавщини й Одещини. За 2023 рік він провів близька 30 подій для молоді, а за 2024 — 17 подій у рамках проєкту Спільно Кемп. Громади.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів Про схвалення Концепції Державної цільової соціальної програми “Молодь України” на 2021-2025 роки, одним із пріоритетних завдань програми є розвиток умінь висловлювати і логічно обґрунтовувати власну думку, вміння конструктивно керувати емоціями, приймати рішення, розв’язувати проблеми. В рамках роботи ГО з молоддю робота з інструментами, які надає креативна економіка, дозволяє формувати субʼєктну молодь, здатну опрацьовувати власні емоції через різні види мистецтва.

Ілля Дуцик як ментор фокусує свою громадську діяльність на тому, щоб ділитися з молоддю усвідомленням того, що за допомогою творчої діяльності можна переживати події будь-якої складності.

«Мені надзвичайно цікаві контексти життєдіяльності країни, люди, їхні турботи. Особливо мене чіпляють дорослі турботи дітей. Мені не вкладається в голову, коли я чую, що в 13 років діти думають про екзистенційність, смерть і пошук людського. Це не те, про що я міркував в їх віці, тому хочеться подарувати їм засоби роботи з цими сенсами, думками, реальностями, — зазначає режисер. — Моя мотивація — це розширення горизонту бачення світу. Коли молода людина усвідомлює, що світ великий, цікавий і його потрібно досліджувати — я починаю розквітати».

Згідно з Указом Президента України «Про Національну молодіжну стратегію до 2030», для забезпечення залучення молоді до участі у суспільному житті, підвищення її самостійності, конкурентоспроможності, формування громадянських компетентностей необхідним є просування креативних індустрій серед молоді. Режисура в цьому розрізі пропонує декілька професій, які будуть актуальні в майбутньому, але й формує також навички вдумливої рефлексії над контентом, який людина споживає.

«Мені не цікаво розповідати одне і те саме. Зазвичай я працюю з віковою категорією 14–24 роки, і серед них є ті, хто взагалі нічого не розуміє у візуальному мистецтві, є ті, хто вже знімає, є ті, хто не хоче розуміти, а хоче робити. І ще мільйон варіацій. У моєму арсеналі зараз приблизно 10 різних презентацій, які я обираю в залежності від аудиторії та потреб кожної конкретної громади, — зазначає Ілля Дуцик. — Це ранжування від теми образного мислення, де ми дивимось на природні явища (вулкани, річки), слухаємо музику і нашаровуємо свої образи, до того, як працює знімальний майданчик і як режисеру писати і рефлексувати про самого себе. Але моя улюблена практика — це коли ми шукаємо, те, що нам подобається. Є два шляхи: шлях любові, коли тобі щось дуже до вподоби. Але це складний шлях, адже треба добре розуміти і знати себе. І є другий варіант — шлях нелюбові, коли я питаю, що бісить, що не подобається, що ненавидиш, а це вже у кожного індивідуально і проявляється дуже по-різному. І після визначення теми, ми починаємо рефлексувати, шукати шляхи пропрацювання цієї теми.

Наприклад:

Канів, третій майстерклас по 3 години. Хлопчик, який не говорив майже. Я питаю: що тебе бісить, що ти не любиш?

— Мене бісить, що у мене вдома постійний крик, бійки, і крик, і крик, — тремтячим голосом мені на вухо прошепотів він.
— Як ти себе відчуваєш?
— Крихко!
— Давай подумаємо, що ми можем з цим зробити.
Він увімкнув проектор і знайшов вогонь, взяв печиво і почав кришити його в силуеті. Ми це зафільмували.

Після того, як всі роботі на майстеркласі зняті, ми разом всі їх дивимось. І в цей момент всі один одного підтримують. І його непевність ніби зникла, він представив свій короткий фільм і почав говорити з людьми навколо. Я вперше побачив такий майже миттєвий ефект від рефлексивного створення».

Дані відеоартефакти, створені молоддю в рамках модулю з режисури на базі шляху нелюбові, вже стали частиною експозиції в Українському Домі, оприявнивши важливість фіксування поточного ментального стану молоді в Україні. Шлях молоді від непевності до ментальної стійкості — від візуальної метафори крихкості до експозиції, яку відвідало більше 3 тисяч людей.

Бліц-інтервʼю:

— Як ти вважаєш, що іншим потрібно знати про громадський активізм? Як більше людей могли би доєднуватися до розбудови свідомого та активного суспільства майбутнього?

Це насичує і наповнює. Я бачу, відчуваю і взаємодію з молоддю. Це неможливо порівняти ні з чим. Особливо, коли вперше бачиш результати. Ти людина — ти створюєш поведінкові зміни.

— Чи є в тебе якась глобальна мрія? Можливо, в рамках цієї діяльності, можливо — в рамках країни чи світу?

Є особиста мрія — кіно.
Є локальна мрія — переродити українське кіномистецтво і систему навчання.
Є глобальна мрія — бути одним із тих, хто пропагує в світі відповідальне ставлення до створення.

— А що скажеш про українську молодь? (Можеш описати її 5-ма прикметниками чи словосполученнями або більш комплексно)

Травмована, насичена, що створює, закохана, пристрасна, впевнена, надихаюча.

— Про що ще тобі хотілося би сказати?

Мені хочеться сказати, що можливо все. Абсолютно все 🙂
Дякую.

Анастасія Мішустіна, Євген Забарило

Слідкуйте за новинами в соцмережах проєкту:  Instagram, Telegram-канал, Facebook